Послуги

«Білі плями» у сфері законодавчого врегулювання права власності на частку в статутному капіталі

Питання щодо правового статусу частки учасника господарського товариства у статутному капіталі лишається дискусійним серед юристів. Дехто вважає, що частку в статутному/ складеному капіталі не можна розглядати як об’єкт права власності.

Крапки над «і» не зміг навіть до кінця розставити закон № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою й додатковою відповідальністю», який набув чинності 17.06.2018 р. Хоча великим плюсом цього нормативного акта стало врегулювання механізму набуття прав на частку у статутному капіталі.

Очевидно: частка в статутному капіталі ТОВ чи АТ – це специфічний об’єкт права. Господарське товариство у будь-якій формі створюється шляхом об’єднання засновниками грошових коштів та/ або майна, та/ або майнових прав, які належать їм на праві власності. Після передачі внеску у власність організації особа втрачає право власності на це конкретне майно/ майнові права/ гроші, але натомість набуває право власності на еквівалент (рівноцінний замінник) внеску – частку у статутному капіталі.

Проте з внесенням вкладу засновником, введенням нового учасника до ТОВ (інвестуванням) купівлею акцій АТ виникає не лише право на частку у статутному капіталі. Засновник/ учасник/ акціонер набуває також правомочності брати участь в управлінні бізнес-суб’єктом. В сукупності йдеться про корпоративні права. Саме вони, а не частка в статутному капіталі є об’єктом відчуження, дарування, обміну, передачі у спадщину, тобто перебувають в ринковому обороті.

Що саме передається при відчуженні чи іншому виді передачі прав на частку в статутному капіталі?

Згідно із законодавчими положеннями, статутний капітал являє собою суму номінальної вартості усіх часток учасників. Розмір частки окремого учасника може мати вираження у відсотках. При відчуженні частки (наприклад, при укладенні договору купівлі-продажу) в спрощеному розумінні говорять про передачу певної частини власності господарського товариства.

Це хибне розуміння суті даної правової процедури. З передачею корпоративних прав юридична чи фізична особа не набуває права власності на вклад, внесений до статутного капіталу. Вона не може претендувати на майно або гроші, з яких складався цей вклад.

Також дана особа не може претендувати на пропорційну до розміру частки частину майна господарського товариства (окрім як у разі виходу з товариства або при його ліквідації).

При переході частки у статутному капіталі (корпоративних прав) до іншого власника передаються права та зобов’язання, що пов’язані з участю в товаристві. Передусім, йдеться про право на участь в управлінні товариством та на отримання частини прибутку від економічної діяльності даного бізнес-суб’єкта. Окрім того, до сукупності корпоративних прав входить право на отримання частини активів товариства (або компенсації за них) у разі виходу учасника з товариства або за обставин ліквідації даного суб’єкта. За умов ліквідації частини майна розподіляються пропорційно їхнім часткам між усіма учасниками товариства.

Обсяг корпоративних прав кожного окремого учасника товариства регламентується з тією чи іншою мірою суворості. Зокрема, в ряді випадків чітко визначається кількість голосів, які має учасник в ході прийняття управлінських рішень на загальних зборах. Само собою зрозуміло, що переважно зазначається й частина прибутку у вигляді дивідендів, яку має отримувати учасник.

Право власності на вклади учасників у статутний капітал належить самому господарському товариству. Якщо відбувається купівля-продаж корпоративних прав, сам цей правочин ніяким чином не відбивається на тому майні, що перебуває на балансі компанії. Зміни можуть настати згодом в результаті інших правових кроків.

Як визначається момент переходу права власності на частку у статутному капіталі господарського товариства?

На загальних засадах, визначених статтею 664 Цивільного кодексу України (ЦКУ), момент передачі об’єкта купівлі-продажу – це момент вручення цього об’єкта покупцеві. Поряд з тим, з моменту передачі майна виникає право власності (якщо в договорі не вказані інші обставини), на що вказують положення статті 334 ЦКУ. Проте частку у статутному капіталі неможливо передати фізично. На підтвердження умов договору відчуження сторони можуть скласти акт приймання-передачі.

Сьогодні законодавство не містить вимог стосовно нотаріального посвідчення в обов’язковому порядку договору купівлі-продажу корпоративних прав.

(Хоча Нотаріальна палата зараз наполегливо просуває законопроект щодо захисту права власності, а саме – стосовно впровадження Єдиного циклу нотаріальної дії й держ. реєстрації змін про юридичну особу. Зокрема, в Єдиний цикл має бути включена вимога обов’язкового нотаріального посвідчення відповідного договору). Але поки що сторони лише за власним бажанням можуть звернутися до нотаріуса для посвідчення договору.

Серед правників точиться дискусія щодо того, чи може бути акт приймання-передачі підставою для набуття корпоративних прав. Адже за новим законом № 2275-VIII, державному реєстратору як підставу для внесення відповідних змін до ЄДР можна подати акт приймання-передачі (єдине що, підписи під цим документом мають бути посвідчені нотаріально). Акт може подати реєстратору, як продавець частки, так і особа, що її придбала.

В заперечення такої позиції наводиться формулювання правочину у розумінні статті 202 ЦКУ. Адже саме правочин є легальною підставою набуття права власності. З огляду на це, оскільки акт приймання-передачі не можна вважати правочином, то він також не є підставою для набуття права власності на частку в статутному капіталі. Лише цивільно-правовий договір відчуження купівлі-продажу, дарування, міни) є достатньою підставою для держ. реєстрації змін про юридичну особу у ЄДР.

Наприкінці, варто зазначити про наявність у законодавстві такого поняття, як «опосередковане набуття права власності». Йдеться про контроль прямого власника та/ або незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на управління.

Законодавчі вимоги стосуються обов’язкового розкриття відомостей не тільки про формальну передачу прав власності на частку у статутному капіталі, але й про зміни складу так званих бенефіціарів (контролерів).

Дана вимога закріплена в ст.. 9 закону №755-IV «Про державну реєстрацію…» та ст. 64-1 Господарського кодексу України. Окремо врегулюванню питань щодо кінцевих бенефіціарів присвячений закон №1702-VI «Про запобігання та протидію відмиванню доходів...» від 25.12.2015 р.

Висновок:

Питання стосовно правового статусу частки учасника в статутному капіталі господарського товариства не можна вважати до кінця врегульованим. Дуже бажано найближчим часом дати в законодавчому акті (та нарешті ввести до правового глосарія) саме формулювання поняття «частка у статутному капіталі». Також все ще потребують доопрацювання питання набуття права власності на зазначену частку.